Будь-яке насильство — це завжди психічна травма, яка перешкоджає нормальному психічному розвиткові дитини, руйнує її психічне здоров’я.

Діти, що зазнали різного роду насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виливається на більш слабких: молодших за віком дітей, на тварин.
Деякі з них, навпроти, надмірно пасивні, не можуть себе за­хистити.

Ми опиняємося у замкненому колі, яке необхідно розірвати!

Тому ми – проти насильства!

 

ЯКЩО ДИТИНА ПЕРЕЖИЛА НАСИЛЬСТВО

Якщо дитина пережила насильство – це випробування не тільки для неї, але й для того, кому вона розповідає про це, у першу чергу для батьків.

Головне, чим батьки можуть допомогти дитині, яка зазнала насильства, – це допомогти впоратися з важкими емоційними переживаннями. Важливо, щоб дитина не «закривала» своїх почуттів у собі, а могла «вилити» їх, поділитися. Коли дитина переживає сильні почуття, їй боляче, страшно, соромно, вона відчуває гнів, перше, що ви можете зробити – це дати зрозуміти, що ви «чуєте і бачите» її переживання.

Чого не слід робити, у всякому разі, одразу, коли дитина розповідає про свою проблему:

  1. Давати поради типу: «А ти дай здачі», «Я б на твоєму місці…» - така позиція не допомагає дітям повніше розповісти про свої переживання. Від таких порад дитина ще більше замикається в собі та своєму почутті провини.
  2. Критикувати, висловлювати догану, обвинувачувати: «З тобою завжди щось трапляється», «Сама винна!» – такі фрази зазвичай викликають тільки захисну реакцію й відхід від розмови, зневіру в те, що батьки тебе почують, збільшують провину.
  3. Читати мораль: «Як ти міг?», «Чому ти нічого не говорила?»
  4. Обзивати, висміювати: «Ти – боягуз!»
  5.   Допитувати, розслідувати: «Ні, ти все ж скажи», «Ну чому ти мовчиш?», «Що ж усе-таки трапилося» – краще заміняти запитання на стверджувальні фрази. Фраза, сформульована як запитання, не виражає співчуття.
  6. Співчуття на словах, запевнення «Я тебе розумію» та інші схожі фрази можуть здатися дитині занадто формальними. Інколи краще її просто обійняти.

А ось декілька порад, як потрібно говорити з дитиною, щоб зрозуміти її, зуміти відчувати її проблеми.

Коли ви слухаєте дітей:

  • приділіть їм достатньо уваги, відкиньте все, що відволікає вас;
  • будьте уважними і спокійними;
  • не перебивайте;
  • користуйтеся словами і жестами, які спонукають їх до подальшої відвертої розмови.

Коли ви розмовляєте з дітьми:

  • підтримуйте постійний зоровий контакт;
  • говоріть простими короткими фразами;
  • розмовляйте повільніше, ніж завжди;
  • використовуйте зрозумілі для дитини слова.

Коли ви реагуєте на почуття дитини:

  • намагайтеся відчути переживання дитиною ситуації і на певний час забудьте про власні почуття;
  • допоможіть дитині висловити емоції, щоб вона зрозуміла суть того, що переживає (наприклад: «Тебе це ще хвилює? Тобі страшно? Ти ображена?»
  • довіряйте почуттям дитини, щоб вона довіряла вам і могла відкрито спілкуватися.

Якщо дитина розповіла вам про насильство, важливо, щоб своєю поведінкою і словами ви донесли до неї:

–  Я тобі вірю.

–  Мені дуже шкода, що з тобою це трапилося.

– Це не твоя провина.

– Я радий, що ти мені про це розповів(ла).

– Я постараюся зробити так, щоб ти був(ла) в безпеці.

– Ти не один (одна). Це трапляється й з іншими дітьми.

– Я тебе люблю й підтримую.

– Я поруч із тобою.